Неможливо уявити, що звірства у Бучі відбувалися насправді. Я бачу очима ці світлини, а мозок відмовляється вірити, що бучанців убивали люди, які мають голову, очі, душу.
Значить, у вбивць нема душі. Немає душі у руських солдатів. У руських людей. Є замість неї чорна безодня, що веде прямо в пекло, і звідти через руських людей на світ дивиться сам сатана. І чи це люди взагалі?
Як уявити, що битва добра зі злом — це не казка, а те, що зараз відбувається в Україні? Що полчища слуг сатани — це не вигадка письменника, а вони правда топчуть Європу в 2022 року?
Ми звикли, що руський — синонім ворога. Але такого, далекого. Звикли, що руський — це погано, але можна робити сайти на «Тільді», купувати зубну пасту «Лісовий бальзам», читати «Нову газету» і дивитися «Ще не Познер».
Тепер треба звикнути до того, що руський — це ненависть. Добре, якщо у вас вже вийшло. У мене ще ні. Це не від співчуття до руських, звісно. Просто це той рівень жаху, за яким мозок не встигає. Я дивлюся на фотографії з Бучі, й мені погано. Так не може бути. Але ж так є. І це зробили руські.
З руських зняли ланцюги, зняли мішки з голів, випустили з ув’язнення, і вся ця погань, що десятиліття мучилася, як злий джин у пляшці, кинулася знищувати все живе, як монгольська орда чи варвари тисячу років тому.
Росія та руські — це сучасне зло. Чисте, без відтінків сірого, без півтонів, без «не всьо так однозначьно». Чисте цивілізаційне зло. І воно має бути знищене.