Уже місяць я ходжу на інтенсив-курси німецької. Для мене і половини однокласників це взагалі інтенсив-життя: щодня чотири години навчання зранку і до обіду, а після обіду — чотири години роботи до заходу. У решти половини однокласників, яких на курси відправив Джобцентр, припущу, щоденне навантаження легше, але водночас у них і своїх проблем вистачає, і я не став би їм заздрити, бо хіба мало там що — наприклад, не у всіх є своє житло. Хтось тулиться в гуртожитку, а хтось поневіряється по квартирах, де треба витирати дупцю кішечці, поки господарі у відпустці.
Частина 1. Власник бару
Досить часто моя рутина на виробництві переривається на доставку замовлень у бари, чому я тільки радий — замість того, щоб стояти біля верстата, я можу без перебільшення годинами кататися містом на велосипеді, і це зараховується в робочий час. Для цього я завантажую коробки з нашими напоями в каргобайк — вантажний велосипед з подовженою рамою і великим коробом попереду керма, куди поміщається товару до 80 кг. Якщо пощастить, то доставок може бути кілька за день і маршрут пролягатиме рівними велодоріжками без підйомів. Якщо не пощастить — це буде бруківка старих вуличок Нойкьольна або велодоріжки на тротуарах, вимощені плиткою «Старе місто», горбистою через коріння лип, що виросли вздовж вулиць.
Сьогодні на курсах німецької однією з тем був вислів, аналогом якого в англійській є «I would like (to)».
Приїхавши на доставку до другого бару, де ми з власником уже впізнаємо один одного (я його — за адресою бару, він мене — за вантажним велосипедом), здавши товар і отримавши підпис на накладній, я в припливі гарного настрою в нас обох вирішив випробувати свою німецьку в польових умовах.
— Я б хотів, щоб ви тут розписалися, — випалив я, карбуючи кожне слово, і завмер в очікуванні реакції.
Чувак стояв і дивився на мене, чекаючи пояснення, що це було.
(more…)